Helios Strategia і €10,8 млн на 7 років від Ощадбанку: як в Україні залучити гроші для енергетики під час війни.

Проєкти, які підсилюють енергостійкість, під час війни проходять найжорстокішу перевірку — довірою фінансистів і реальністю на місцях. Проєкт Helios Strategia залучив €10,8 млн від Ощадбанку на 7 років, щоб будувати інфраструктуру, яка має працювати і під час атак, і в період відновлення. 

Ми поговорили з Владиславом Шевченко, комерційним та маркетинг-директором Helios Strategia про те, як сьогодні можливо бізнесу отримати “довгі гроші”, що насправді зупиняє інвесторів та чому локальна генерація стає елементом безпеки.

– Ощадбанк дав вам €10,8 млн на 7 років — що було головним аргументом, який переконав банк фінансувати енергетичний проєкт під час війни?

– Фінансування під час війни – це завжди перевірка на зрілість бізнес-моделі. Для Ощадбанку ключовим було те, що ми говорили не лише про будівництво сонячної станції, а про сталу інфраструктуру, яка залишатиметься потрібною за будь-якого сценарію розвитку країни – під час війни, у фазі відновлення і в довгостроковій перспективі.

Ми показали, що проєкт працює в регіоні з нижчим рівнем фізичних ризиків, має прогнозований грошовий потік, інтегрований у загальну логіку трансформації енергосистеми України і не залежить від одного джерела доходів або регуляторного рішення. Окремий акцент був на управлінні проєктом: прозора структура, чітка відповідальність, реалістичні строки.

– Наскільки складно залучати довгі гроші в Україні зараз: більше заважають воєнні ризики чи бюрократія?

– Воєнні ризики – це перше, що всі бачать, але не завжди головне. Для банків і міжнародних фінансових інституцій війна в Україні вже не є «невідомою змінною»: ризики описані, прораховані та частково компенсуються через страхування, гарантії й структурні інструменти.

Набагато складніше працювати з внутрішніми обмеженнями системи – тривалими процедурами, неоднозначним трактуванням правил, повільними погодженнями. Для довгих грошей критично важливі не лише безпека активу, а й швидкість проходження всіх етапів  від приєднання до мережі до фінального фінансового закриття.

Фактично, сьогодні інвестор готовий брати на себе воєнний ризик, але не готовий жити в регуляторній невизначеності. Тому головний виклик  не сама війна, а здатність державної та регуляторної системи працювати в воєнному темпі.

– Вам вдалося отримати і банківське фінансування, і британський грант. Що легше отримати – кредит чи грант, і чому?

На перший погляд здається, що грант простіше. Насправді ж це один із найскладніших інструментів. Гранти вимагають повної відповідності стратегічним пріоритетам донора, тривалих процедур відбору, погоджень і детальної звітності на кожному етапі реалізації.

Кредит у цьому сенсі більш прагматичний інструмент. Якщо проєкт має зрозумілу економіку, прогнозований грошовий потік і відповідального позичальника, банк готовий говорити про фінансування навіть у воєнних умовах. Це розмова мовою цифр, а не декларацій.

Саме тому ми не порівнюємо ці інструменти напряму. Гранти добре працюють для соціальних, пілотних або інфраструктурних компонентів, а кредити  для масштабних рішень, які повинні бути самодостатніми й працювати десятиліттями.

Чому такі проєкти важливі саме зараз

– Що для вас означає “енергетична стійкість” в умовах війни: про економію, про безпеку, чи про здатність громад м’яко пережити блекаути?

Енергетична стійкість — це не абстрактне поняття і не лише про економію електроенергії. Для нас це здатність системи забезпечувати базові функції суспільства навіть під час масованих атак на інфраструктуру.

Йдеться про те, щоб лікарні, водопостачання, зв’язок, критичні сервіси та бізнес не залежали від єдиного джерела живлення. Коли електроенергія зникає, але життя громади не зупиняється — це і є стійкість.

У воєнних умовах енергетика стає елементом національної безпеки. Тому кожен проєкт ми оцінюємо не лише за економічними показниками, а й за тим, наскільки він підвищує здатність людей переживати кризи без втрати керованості.

– Чому ви робите ставку на локальні рішення (сонячні станції + батареї), а не лише на “велику” генерацію та ремонт мереж?

– Велика генерація залишається основою енергосистеми, але війна показала її вразливість до точкових ударів. Саме тому локальні рішення стали критично важливим доповненням, а не альтернативою.

Сонячні станції з накопичувачами, інтегровані на рівні громад або окремих об’єктів, дають гнучкість і швидкість реагування. Вони зменшують навантаження на мережі, дозволяють локально балансувати споживання і знижують наслідки аварій.

Фактично, це про децентралізацію ризиків. Коли система має багато автономних елементів, вона краще витримує стрес і швидше відновлюється, навіть якщо центральна інфраструктура тимчасово недоступна.

– Закарпаття – відносно безпечний регіон України. Чому саме там будуєте станцію 22,35 МВт і який ефект це має дати людям та бізнесу в області?

– Закарпаття сьогодні виконує роль енергетичного та економічного тилу. Регіон приймає релокований бізнес, нові виробництва, логістичні хаби, і це створює стабільний попит на електроенергію.

Будівництво станції потужністю 22,35 МВт – це відповідь на цей попит. Вона підсилює регіональну мережу, зменшує дефіцит генерації та створює більш прогнозовані умови для бізнесу.

Для області це означає не лише додаткові мегавати, а й податкові надходження, робочі місця та сигнал інвесторам, що регіон готовий до довгострокового розвитку навіть у складний період.

Кейс Вакулового на Дніпропетровщині

– Проєкт Critical Energy Resilience for Ukraine у Вакуловому – це історія про відновлення довіри, безпеки та життєвої перспективи до громади. Що там змінилося для людей після запуску проєкту?

– Найважливіша зміна – це відчуття стабільності. Коли критичні об’єкти продовжують працювати під час блекаутів, люди перестають жити в постійному режимі тривоги.

Проєкт дав можливість створити автономну амбулаторію, також соціальні заклади і базова інфраструктура тепер працює без вимкнень. Це не лише про комфорт, а про збереження нормального ритму життя громади.

У ширшому сенсі це історія про відновлення довіри до інфраструктури, до партнерів і до того, що навіть у прифронтових регіонах можливі системні рішення, а не тимчасові “латання дір”.

– Як визначалося, кому допомагати в першу чергу: амбулаторія, дитячий будинок, інші критичні об’єкти – і хто ухвалював рішення на місці?

Пріоритети формувалися не в кабінетах, а разом із громадою. Ми працювали з місцевою владою, керівниками закладів і розуміли, де перебої з електроенергією мають найкритичніші наслідки.

На першому місці були об’єкти, від яких безпосередньо залежить життя і здоров’я людей: медицина, соціальні установи, базові сервіси. Це був прагматичний підхід, а не формальний перелік.

Наша роль полягала в тому, щоб перекласти ці пріоритети на інженерні рішення, які реально працюють у кризових умовах.

– Якщо пояснити просто: у чому“фокус системи – вона дає світло під час блекаутів чи ще й дозволяє керувати електрикою так, щоб її вистачало на найбільш важливі потреби?

– Фокус не просто в наявності електроенергії, а в управлінні нею. Під час блекаутів ресурс обмежений, і ключове питання – як його розподілити.

Система дозволяє визначати пріоритети споживання, балансувати навантаження і забезпечувати живлення там, де воно критично необхідне. Це принципово інший рівень підходу, ніж просто резервне живлення.

Фактично, це перехід від пасивної до керованої енергетичної стійкості.

Масштабування та майбутнє

– Чи можна такі рішення швидко масштабувати на сотні громад – і що сьогодні головне обмеження: гроші, обладнання, люди, правила підключення?

Технічно – так. Технології, обладнання та інженерні рішення вже є. Питання не в можливості, а в швидкості.

Головні обмеження сьогодні – доступ до фінансування для громад, кадровий ресурс на місцях і тривалі процедури підключення. Без системної рамки масштабування відбувається точково, а не масово.

Як тільки з’являються зрозумілі правила і типові моделі — такі рішення можна впроваджувати у сотнях громад паралельно.

– Який мінімальний “набір стійкості” ви б радили для типової громади: що має бути обов’язково, аби переживати тривалі відключення?

– Ми говоримо про базову конфігурацію, яка дозволяє громаді залишатися керованою під час тривалих відключень.

Це локальне джерело генерації, накопичувачі енергії, система пріоритетного розподілу та підготовлений персонал і чіткі сценарії дій. Без цього будь-яка енергостійкість залишається декларацією, а не практичним інструментом.

– Чого вам найбільше бракує від держави та партнерів, щоб такі проєкти з’явилися швидше та частіше: спрощення процедур, гарантії, співфінансування, стандарти?

– Насамперед швидких і зрозумілих правил. Спрощені процедури, стандартні технічні рішення, механізми співфінансування та гарантії для інвесторів можуть кратно прискорити реалізацію таких проєктів.

Енергостійкість має розглядатися не як окремі ініціативи, а як елемент державної політики безпеки та відновлення. Коли держава, бізнес і партнери працюють в одній логіці, такі проєкти перестають бути винятком і стають нормою.